Яблуко, кінь, гаманець,
зелений, мартіні, холодно, стеля, кнопка, тринадцятий, сніг, чашка – так дехто,
мабуть, чує мої тексти. Або ж: « Ну, не пам’ятаю що і як. Там дівчинка була у
чорному пальто, слухала вона, чи то інді, чи то хауз, на щоці у неї була
родимка. І, здається, кіт. І хтось там писав вірші. Щось таке. Може це про
любов? ».
Чесно, іноді стою перед
публікою і відчуваю те, що англійською звучить як «конф’южин». Хочеться наперед
попросити вибачення у ні в чому не винних людей, які змушені зараз слухати,
якось долучатися до цього й намагатися зрозуміти.
Різноманітні руйнації,
радості, зів’ялості, щирості і підлості, звинувачення у недоумкувасті й
приступи ревності - добрі сусіди у моїх
текстах. Іноді слова самі домовляються між собою, мені ж залишається лиш
друкувати, але часом я шикую їх у ряд й прошу розділитися на «перший-другий»,
не буквально звичайно, намагаюсь виокремити головне, але все одно розсипаюся в
деталях. Цілком справедливо було б запитати мене: «На яких вітамінах Ви тримаєте
свою музу, чи що вона у Вас курить?» Вдячна й за такий прояв інтересу. А музу я
забавляю по-різному. Леді вона невибаглива й без шкідливих звичок, але все ж
найбадьоріше почувається, коли мені ніби з середини ломає ребра. Невибаглива
садистка.
Щира зацікавленність у людях
– ось на чому зав’язна наша тісна співпраця. Якщо мій друг таки зробить
татуювання – я обов’язково це згадаю. Порадію і напишу. Напишу, який він
молодець, що врешті вмовив маму дозволити так пожиттєво себе прикрасити та який
класний його тато, бо не пошкодував на це грошей. Дарма, що байки про
малееесеньку картинку на плечі нататуювались в півспини та ще й в кольорі. Я
обов’язково про це згадаю, а про те, що нещодавно від був не тільки другом,
може й змовчу, в лютому й так забагато купідонових історій. Маю слабкість
багато чого дозволити собі у творі, якщо мене заздалегідь не попередять, що це
суто між нами. А шкода. Часом такі цікаві вони – ці люди.
Іноді одне вдале речення
здається вартим цілого роману. На якому паркані його написати, щоб всі
побачили, оцінили, запам’ятали й задумались? Мало кого можна здивувати, ще
важче, ніж зачепити за живе, тому доводиться носити в голові свої вдалі «кілька
слів» і самому дивуватись щораз знаходячи у них новий сенс.
Коли сидиш у тумані - байдуже
чи закриті у тебе очі, якщо дивишся на Сонце - навряд чи варто брати мікроскоп,
якщо думка не дає тобі спати - сумнівно, що сон важливіший за натхнення. Тому я
встаю, беру олівець й вдаюсь до текстового живопису. Колись Далі сказав: «Межа
тупості малювати яблуко як воно є. Намалюй хоча б черв'яка понівеченого любов'ю, і танцюючих лангустів з
кастаньєтами, а над яблуком нехай запурхають слони, і ти сам побачиш, що яблуко
тут зайве». Що ж: кінь, гаманець, зелений, холодно...
M I R A
